«Мина Мазайло» Миколи Куліша — короткий зміст за діями, герої, аналіз (НМТ)

Дія починається у квартирі Мазайлів. Рина розповідає подрузі Улі Розсосі, що в них діється: брат Мокій збожеволів від української мови, а батько вирішив змінити прізвище. Мати тим часом пише тьоті Моті в Курськ листа, а тоді складає телеграму. Рина показує, як писати, мати лічить, що слів забагато, і скорочує по-своєму: у телеграмі тепер є і катастрофа, і Мокове українство, а от адреса така, що з неї нічого не зрозуміти. Цей комічний епізод показує, як сім’я сама нагнітає паніку.

Рина просить Улю заграти з Мокієм: нехай закохається й кине свою українську мову. Вона сама питає брата про українські слова, нібито від Улі, і Мокій, спершу похмурий, охоче пояснює, що означають слова «бразолійний» і «бренить», і розповідає, як їх уживають у народній мові. Він іде по афішу, а Рина тим часом радить Улі зайти до нього в кімнату з книжками й словниками. Ще на початку дії Рина розповідає, що Мокій мріє додати до прізвища Квач.

Додому вертається Мазайло. Він розповідає, що в загсі від хвилювання не міг говорити, а потім побачив оголошення про зміни прізвищ і заспокоївся: змінити можна. Може навіть прізвище батька й діда. Родина перебирає нові прізвища, а Мина заводить вчительку правильної руської вимови. Рина вмовляє батька нічого не казати Мокієві до публікації, а тим часом скликати сімейну раду. Дядька Тараса в Києві кликати не хочуть: Мокій, мовляв, пішов саме в нього. Наприкінці дії Мокій виходить з Улею й захоплено агітує її за українські прізвища: Убийвовк, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Вони йдуть у кіно.

Минає два дні. Уля розповідає Рині про побачення з Мокієм: сельтерська вода, печиво, думи й пісні, а біля воріт він просто попрощався й пішов. Рина наказує їй діяти красою. Мокій виходить із книжкою з етнографії та антропології й пояснює Улі українські слова.

Приходить Баронова-Козино, суха пані в довоєнному вбранні, колишня гімназійна вчителька, і випадково видає Мокієві батьків план. Мокій глухо заявляє, що в нього більше немає батька. Він скаржиться Улі на самотність і пропонує навчити її української; вона спершу відмовляється, але Мокій за книжкою з антропології міряє їй голову, доводить, що вона українка, і Уля погоджується. Мазайло зачиняє двері до Мокієвої кімнати й лишається з учителькою, вони співають гімназійну молитву й вправляються у вимові: Мина не може вимовити російське «ґ», і вчителька радить читати «г» як «к». Мокій у сусідній кімнаті вчить Улю читати народну пісню, а Уля то каже «ґ», то «х». Обидва уроки злипаються в голосну зустріч: батько, грюкнувши дверима, називає синів урок українізацією, а Мокій, розчинивши двері, називає батькові дії русифікацією.

Мокій питає батька, чи той справді змінює прізвище, і чує, що батько вже не вважає себе Мазайлом. Приїздить тьотя Мотя, обурена, що на вокзалі написано «Харків», а не «Харьков». Мокій каже, що прізвище їхнього діда було Мазайло-Квач, і обстоює Квача. Сім’я питає тьотю, що з ним робити. Дядько Тарас, якого не кликали, приїжджає сам і питає, де витерти ноги. Дія закінчується його появою.

Ремарка третьої дії — «третього дня». Рина зустрічає Улю: тьотя Мотя викликала Мокія на дискусію, а той покликав комсомольців. Дядько Тарас і Мокій уже посварилися через слова й стиль. Уля тим часом сама закохується в Мокія: зізнається, що ночами не спить, і захоплено пояснює українські слова «зорію» й «дружина». Рина злиться.

Приходять комсомольці Іван Тертика та Микита Губа, а з ними хлопець із текою, якого називають Аренським. Баронова-Козино здригається, коли чує їхні прізвища. Тьотя Мотя сама стає головою зборів, а голосування веде так, як їй вигідно. Мазайло каже, що українізація зробить із нього провінціала; тьотя глузує з української мови й захоплюється «Днями Турбіних»; дядько Тарас показує, що половина російських слів позичена, і доводить це на прикладах. Губа відповідає, що свої слова тепер творять самі. Тьотя закриває дискусію голосуванням і оголошує конкурс на нове прізвище, а Губа від комсомольців пропонує: поки що прізвище Мазайло-Квач трудового походження, тож міняти його не треба.

Перед голосуванням Уля вибігає з кімнати, і вирішує Тарасів голос. Тарас починає довгу історію про Хмельницького, але тьотя відкликає його й нагадує, що 1918 року він носив у Києві жовто-блакитне. Тарас пристає на її бік з умовою: нехай Мина подумає, що скажуть діди й прадіди. Мазайлові ввижаються предки: запорожець і чумак із мазницею та квачем і селянин Авив, що мазав чужі вози, бо свого не мав; кожен дорікає, що Мина міняє славне прізвище. Тарас радить хоч корінь Маз залишити, а Мина, якому в ньому ввижається ще один дід, з переляку погоджується. У конкурсі прізвищ перемагає Мазєнін, запропоноване Риною.

Ремарка четвертої дії — «четвертого дня». Уля розповідає Рині, що прикохала Мокія, знайшовши для нього цілу народну пісню в Чубинського. Рина придумує новий план: Уля скаже, що їде до тітки в Одесу, і лишиться, лише якщо Мокій змінить прізвище. Уля опирається, бо вона вже й сама вважає себе українкою. Тьотя Мотя й мати глузують із неї. Проте Уля каже Мокієві, що їде, і вони вперше цілуються; Мокій питає, що йому зробити, щоб вона лишилася, але Уля так і не вимовляє Рининої умови й іде.

Мазайло вбігає з газетою: Харківський окрзагс оголосив про зміну прізвища Мазайло на Мазєнін. Родина ставить газету в рамку під скло, а Мазайло репетирує, як відповідатиме на привітання, і поступово впадає в маячню, мріючи вже про пам’ятник. Дядько Тарас ходить кімнатою й картає себе: це його голос вирішив голосування. Баронова-Козино приносить квіти, і Тарас лякає її історією про чиновника, що змінював прізвище за царя.

Усі разом співають вірш із вправ на вимову, Тарас демонстративно співає українську косарську, Мокій сам — пісню «Під горою над криницею», а тьотя з рештою кружляє навколо нього й вигукує здравиці Мазєніну, на що він раз у раз відповідає: Мазайло-Квач. Раптом входять Тертика, Губа й за ними Уля: Губа читає в газеті інше оголошення, що службовця Мазайла-Мазеніна звільнено за зловмисний опір українізації. Мазайло німіє. Мокій, Уля та комсомольці починають грати в м’яч.