Тема
Боротьба молодої ліричної героїні з сумними думами, хворобою й навіть смертю; її рішення жити, працювати, співати й сподіватися всупереч усьому.
Література XX ст. · ліричний вірш, філософська (медитативна) лірика
Вірш, який дев’ятнадцятирічна Леся Українка написала 1890 року, тяжко хворіючи: «Без надії сподіваюсь!» — так перекладається його латинська назва. Тут увесь текст із нумерацією рядків, розбір кожної строфи, віршування, художні засоби, тема, ідея та завдання УЦОЯО 2024–2026 років, у яких є цей вірш.
«Contra spem spero!» — вірш-кредо Лесі Українки. Надворі весна, а ліричну героїню обсідають сумні думи, наче осінні хмари. Вона проганяє їх: не хоче, щоб молоді роки минули в жалю, і обіцяє сміятися крізь сльози й співати серед лиха.
Далі вона малює те, що робитиме всупереч усьому: сіятиме квіти на морозі, підійматиме важкий камінь на круту гору й співатиме, шукатиме в темряві провідну зірку, не дасть серцю заснути навіть тоді, коли на груди наляже смерть. Вірш закінчується тим, із чого почалася відповідь героїні думам: „Без надії таки сподіватись, / Буду жити!“.
Текст за виданням: Леся Українка. На крилах пісень. Твори. Львів: накладом авторки, з друкарні Товариства імени Шевченка, 1892, с. 13–14. Цей текст на Вікіджерелах
У ліричній героїні зазвичай упізнають саму поетесу — молоду, тяжко хвору, але сповнену волі до життя. Навколо весна, а в душі сумні думи. Вона говорить до них, як до живих: „Гетьте, думи“, — і вступає з ними в суперечку.
Події у вірші немає: усе відбувається в душі героїні. Вона уявляє, як житиме далі, — усупереч лиху, морозу, темряві й навіть смерті. Кожна строфа — нова картина цієї боротьби.
Вірш починається наказом: „Гетьте, думи, ви, хмари осінні!“. Сумні думи героїня порівнює з осінніми хмарами, а довкола неї — весна, „весна золота“. Ця суперечність і є головним конфліктом вірша: молодість і весна проти туги.
Строфу завершує тривожне запитання: невже молоді роки так і минуть „у жалю, в голосінні“? Героїня ще не відповіла, але вже не хоче з цим змиритися.
Відповідь — рішуче „Ні“. Героїня хоче „крізь сльози сміятись, / Серед лиха співати пісні, / Без надії таки сподіватись“. Кожен рядок поєднує непоєднуване: сльози і сміх, лихо і пісню, безнадію і надію. Третій рядок — переклад латинської назви вірша.
Строфа закінчується двома короткими вигуками: „Жити хочу! Геть думи сумні!“. Це головна думка всього твору, тому поетеса повторить її наприкінці.
Тепер героїня показує, як житиме. Вона сіятиме „барвисті квітки“ на вбогому перелозі, тобто на занедбаному, неораному полі, ба більше — „на морозі“. Це образ праці, яка здається марною, і героїня свідомо за неї береться.
Але праця не марна: від гарячих сліз розтане „кора льодовая, міцна“, квіти, може, зійдуть, і настане „Ще й для мене весела весна“. Слово „може“ важливе: героїня не впевнена в перемозі, вона лише сподівається — без надії.
Наступний образ нагадує давньогрецький міф про Сізіфа, який вічно котив камінь на гору. Героїня теж підійматиме важкий камінь на круту крем’яну гору, але, на відміну від Сізіфа, робитиме це з піснею: „І, несучи вагу ту страшную, / Буду пісню веселу співать“.
Так із покарання праця стає подвигом: тягар лишається тим самим, а змінюється ставлення до нього.
Далі — довга, темна ніч. Героїня не заплющить очей і шукатиме „зірку провідну“, „Ясну владарку темних ночей“. Провідна зірка — мета, надія, те, що веде крізь темряву.
Вона не дасть серцю спати, хоч кругом „тьма та нудьга“ і хоч уже відчуватиме, як на груди налягає смерть. Тут вірш уперше прямо називає смерть: героїня допускає, що смерть уже близько. Цієї строфи й наступної немає в редакції 1904 року, за якою вірш друкують підручники.
Смерть наляже „важенько“, світ застеле сувора мла, але серце всупереч цьому заб’ється ще дужче. Боротьба зі смертю — найвища точка вірша: героїня не просить порятунку, а сподівається, що серце „лютую смерть подола“.
І знову слово „Може“: перемога не гарантована. Саме тому вірш такий сильний — він не обіцяє легкого щастя, а утверджує волю до життя всупереч усьому.
Остання строфа майже дослівно повторює другу, але з двома змінами: замість „Ні, я хочу“ тепер „Так! я буду“, а замість „Жити хочу!“ — „Буду жити!“. Бажання стало рішенням.
Повтор творить кільцеву композицію: вірш замикається там, де почалася відповідь героїні думам. Але тепер, після квітів на морозі, каменя на горі й двобою зі смертю, ці слова звучать як клятва.
метафорарядок 1
Гетьте, думи, ви, хмари осінні
Сумні думи названо осінніми хмарами: вони затуляють світло весни й молодості, і героїня їх проганяє.
антитезарядки 1–2
хмари осінні! / Тож тепера весна золота
Осінь у душі протиставлено весні довкола: з цього контрасту починається внутрішня боротьба героїні.
риторичне запитаннярядки 3–4
Чі то так у жалю, в голосінні / Проминуть молодії літа
Запитання, на яке героїня відповість „Ні“: воно показує її страх змарнувати молодість.
оксиморонрядок 5
крізь сльози сміятись
Поєднання непоєднуваного передає головну думку вірша: радіти життю попри біль і хворобу.
оксиморонрядок 7
Без надії таки сподіватись
Це переклад латинської назви вірша: надія живе там, де, здавалося б, її вже немає.
анафорарядки 10–12
Буду сіять барвисті квітки, / Буду сіять квітки на морозі, / Буду лить
Повтор „Буду“ на початку рядків звучить як обітниця й наростання волі.
метафорарядок 11
Буду сіять квітки на морозі
Квіти на морозі — праця всупереч обставинам: героїня береться за те, що здається неможливим.
метафорарядок 14
кора льодовая, міцна
Крижана кора — холод і безнадія, що сковують життя; їх розтоплюють гарячі сльози, тобто щирі почуття й праця.
алюзіярядки 17–18
Я на гору круту кремьяную / Буду камінь важкий підіймать
Образ відсилає до міфу про Сізіфа, але героїня несе камінь із піснею: безнадійна праця стає подвигом.
епітетирядок 24
Ясну вла́дарку темних ночей
Провідна зірка — ясна владарка ночей: символ мети й надії, що веде крізь темряву.
персоніфікаціярядок 29
Смерть наляже на груди важенько
Смерть постає живою істотою, що тисне на груди; тим сильніше звучить серце, яке їй опирається.
кільцевий повторрядок 33
Так! я буду крізь сльози сміятись
Повтор другої строфи замикає вірш у кільце, а „Буду жити!“ замість „Жити хочу!“ перетворює бажання на рішення.
Латинську назву «Contra spem spero!» перекладають «Без надії сподіваюсь!». Вона здається парадоксом: як можна сподіватися без надії? Але саме в цьому суть вірша. Героїня не тішить себе ілюзіями: вона бачить і мороз, і темряву, і смерть, що налягає на груди. І все ж обирає жити, працювати й співати.
Вірш збудовано як низку картин, кожна з яких важча за попередню: квіти на морозі, камінь на горі, ніч без сну, смерть, що налягає на груди. На кожну героїня відповідає дією та піснею. Тому вірш звучить не як скарга, а як гімн силі людського духу.
Сьогодні в «Contra spem spero!» читають кредо самої Лесі Українки: молода поетеса, з дитинства хвора на туберкульоз кісток, перетворила власну боротьбу на слово, яке підтримує й інших. На НМТ провідний мотив вірша називають утвердженням сили духу людини, яка не скорилася життєвим негараздам.
Боротьба молодої ліричної героїні з сумними думами, хворобою й навіть смертю; її рішення жити, працювати, співати й сподіватися всупереч усьому.
Сила духу перемагає обставини: людина може „крізь сльози сміятись“ і, як каже героїня, „Без надії таки сподіватись“, якщо сама обирає життя й боротьбу.
Утвердження сили духу людини, яка не скорилася життєвим негараздам (так мотив названо в завданні УЦОЯО 2024 року). Поруч — мотиви молодості й весни, праці всупереч безнадії, надії, що веде крізь темряву.
Молода, хвора, але нескорена. Вона не заперечує болю й страху смерті, проте щоразу відповідає на них дією: сіє квіти, несе камінь, шукає зірку, співає. Це неоромантичний образ сильної особистості.
Леся Українка написала вірш 2 травня 1890 року, у дев’ятнадцять років; дату встановлено за автографом. Від дитинства вона хворіла на туберкульоз кісток, тож тема волі до життя всупереч хворобі була для неї глибоко особистою.
Уперше вірш надруковано в її першій збірці «На крилах пісень» у Львові: на титулі стоїть 1892 рік, а дослідники датують вихід книжки 1893-м. В автографі було ще дві строфи, яких немає в першодруці. Для київського видання збірки 1904 року поетеса скоротила вірш ще на дві строфи — сьому й восьму.
Ми друкуємо вірш за першодруком, де дев’ять строф. Академічне Зібрання творів у 12 томах (1975) і шкільні тексти подають редакцію 1904 року — сім строф, без сьомої й восьмої (у нас рядки 25–32).
Назва латиною означає «Без надії сподіваюсь!»: у самому вірші вона звучить українською — „Без надії таки сподіватись“. Поєднання протилежних понять робить назву оксимороном і водночас стислим висловом ідеї твору: надія сильніша за безнадію.
Завдання 1. (0–1)
Завдання 2. (0–1)
Завдання 3. (0–1)
Завдання 4. (0–1)
Завдання 5. (0–1)
Завдання 6. (0–1)
Перевірені відповіді: 0/6
Почни з перших завдань безкоштовного тесту НМТ з української літератури: без таймера, кожне перевіриш одразу, з поясненням. Потім можна пройти весь тест.
УЦОЯО питає про «Contra spem spero!» у логічних парах. Треба знати провідний мотив — утвердження сили духу людини, яка не скорилася негараздам, — і впізнавати вірш за уривком («Чи то так у жалю, в голосінні / Проминуть молодії літа?..») та за образами: думи, зірка провідна, гора крута крем’яная.
Ще частіше вірш стоїть серед неправильних відповідей. Не плутай його з «Чарами ночі» Олеся (заклик кохати, поки триває молодість), з «De libertate» Сковороди (свобода як найвища цінність) і пам’ятай, що це ліричний вірш: оповідача й героїнь у ньому немає.
НМТ 2024, варіант 2, завдання 26
Завдання 1. (0–4)
Треба поєднати назву з провідним мотивом: «Contra spem spero!» — утвердження сили духу людини, яка не скорилася життєвим негараздам.
НМТ 2025, варіант 1, завдання 28
Завдання 2. (0–4)
Уривок із запитанням про молоді літа, що можуть минути в жалю й голосінні, — із цього вірша; УЦОЯО цитує його в сучасному правописі.
НМТ 2026, варіант 2, завдання 27
Завдання 3. (0–4)
Ряд образів «думи, зірка провідна, гора крута крем’яная» треба поєднати з ім’ям Лесі Українки.
НМТ 2026, варіант 1, завдання 13
Завдання 4. (0–1)
Рядки про барвисті квітки на вбогому перелозі — із «Contra spem spero!»; у завданні про ідею «Чарів ночі» вони неправильна відповідь.
НМТ 2025, варіант 2, завдання 2
Завдання 5. (0–1)
Ідея «свобода — найбільша цінність» належить «De libertate» Сковороди; «Contra spem spero!» тут неправильна відповідь: його ідея — сила духу.
НМТ 2026, варіант 1, завдання 12
Завдання 6. (0–1)
Розповідь від першої особи однієї з трьох героїнь — у «Valse mélancolique»; «Contra spem spero!» — ліричний вірш, оповідача в ньому немає.
Леся Українка — псевдонім Лариси Косач. Вона народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському (тепер Звягель), з дитинства тяжко хворіла на туберкульоз кісток і померла 1 серпня 1913 року в Сурамі в Грузії.
У програмі НМТ два її твори: вірш «Contra spem spero!» і драма-феєрія «Лісова пісня». Перша її збірка поезій — «На крилах пісень».
Відп.:З латини — «Без надії сподіваюсь!». У самому вірші цей вислів звучить українською: „Без надії таки сподіватись“. Поєднання протилежних понять, надії й безнадії, робить назву оксимороном. Вона стисло передає ідею вірша: людина може сподіватися й боротися навіть тоді, коли надії, здавалося б, уже немає.
Відп.:Вірш датовано 2 травня 1890 року за автографом поетеси; їй тоді було дев’ятнадцять. Від дитинства вона хворіла на туберкульоз кісток, тому вірш читають як її особисте кредо. Уперше він вийшов у першій збірці «На крилах пісень», виданій у Львові: на титулі стоїть 1892 рік, а вихід дослідники датують 1893-м.
Відп.:Вірш написано тристопним анапестом: наголос падає на кожен третій склад. Рима перехресна: римуються перший і третій, другий і четвертий рядки кожної строфи (осінні — голосінні, золота — літа). У першодруці дев’ять строф по чотири рядки (у редакції 1904 року — сім), і друга та остання строфи майже однакові, тож композиція кільцева.
Відп.:Сила духу сильніша за обставини. Ліричній героїні важко: хвороба, мороз, темрява, смерть, що налягає на груди. Але на кожне випробування вона відповідає дією й піснею. На НМТ провідний мотив вірша формулюють так: утвердження сили духу людини, яка не скорилася життєвим негараздам.
Відп.:До давньогрецького міфу про Сізіфа, якого боги покарали вічно котити камінь на гору. Героїня Лесі Українки теж підійматиме важкий камінь на круту гору, але, на відміну від Сізіфа, співатиме пісню. Так безнадійна праця стає подвигом, а покарання — вибором сильної людини.
Відп.:У першодруці 1892 року, за яким ми друкуємо текст, — дев’ять строф. В автографі було ще дві, яких поетеса не включила до першодруку. Для київського видання збірки 1904 року вона вилучила ще й сьому та восьму строфи; цю редакцію із семи строф подають академічне Зібрання творів у 12 томах і шкільні тексти. Тому в підручнику вірш, найімовірніше, коротший, ніж тут: без наших рядків 25–32.
Цю сторінку написали ми, не УЦОЯО. Стан на 22 жовтня 2026 р..
22 жовтня 2026 р.Перевір себе на справжньому тесті НМТ з української літератури: 30 завдань УЦОЯО, результат у тестових балах і за шкалою 100–200.